ДУМКА ІВАНА ПАВЛА II ПРО ТОТАЛІТАРИЗМ

Анотація. Автор спробував відповісти на питання, що таке тоталітаризм з точки зору вчення Івана Павла ІІ, в чому полягає його генезис та сутність; які наслідки для людини і суспільства є реальність, в якій він функціонує та на яку впливає; що є каталізатором його розвитку. Автор намагається дослідити проблему тоталітаризму, викликаного посиленням тривожних соціальних явищ (етична, релігійна, політична та ідентичність байдужості, націоналізм, фундаменталізм і фанатизм; моральний, когнітивний та правовий релятивізм; заперечення та обмеження: принципів, людських законів, зокрема права на життя), що сприяє створенню каркасів тоталітарних ідей та їх реалізації на соціальній та (позитивній) правовій основі. Він підкреслює важливість імперативу, згідно з яким антитоталітарну спадщину Івана Павла ІІ слід відкривати й інтерпретувати знову і знову.

«Верховне благо і моральне добро зустрічаються в трикратній істині: істина Бога, Творця і Спасителя. Тільки на цій істині, на думку автора статті, можна побудувати оновлене сучасне суспільство і вирішити складні й важкі проблеми, що стосуються його, передусім проблему подолання різних форм тоталітаризму, аби звільнити місце для справжньої свободи особистості». Отже, людина, яка перебуває в темному центрі тоталітаризму, позбавлена прав, гідності, субʼєктивності, свободи, істини як у матеріальному, так і в трансцендентальному вимірі. Головною жертвою тоталітаризму є людина, адже в такому випадку вона є слабкою людиною. Слабкою становиться людина у багатьох відношеннях – слабкість проявляється на рівні моралі й духу, а також слабкість виражається в беззахисності. Субʼєктивність людини вмирає на вівтарі антигуманної ідеї, реалізованої в тоталітарному режимі. Антитезою ідеї тоталітаризму є система міжособистісної солідарності, рівності, справедливості та свободи, визнана з точки зору спасіння Логосом-Христом центром людської думки, історії та буття.