Алєкс Халапсіс
ORCID iD: https://orcid.org/0000-0002-9498-5829
Researcher ID: E-6947-2015
prof.halapsis@gmail.com
Алєксандрос Халапсіс
halapsis@ukr.net
UDC 1:94(37)+292
DOI 10.31733/2786-491X-2021-5-17
Ключові слова: Ромул, Тарквіній Гордий, республіка, монархія, римська громада, цар, Стародавній Рим.
Анотація. Вигнання царя Тарквінія Гордого пройшло напрочуд швидко та безболісно. Хоча цар був верховним жрецем, інші жреці не намагалися оскаржувати його вигнання, лише наполягавши на необхідності збереження його життя. Армійські командири не вважали за зраду перехід на бік повсталого Міста. Сенатори, чия місія як старійшин полягала у підтримці традицій і укладу життя громади, не лише не перешкоджали революції, але й фактично її очолили. Все це свідчить про те, що хоча вигнання царя і було безпрецедентним випадком в історії раннього Риму, воно не руйнувало саму модель світобудови.
Республіка так відносно легко встановилася у Римі саме тому, що ідея спільної справи, під якою розумілася колективна зацікавленість у процвітанні цього нового світу, була закладена тут із самого початку. Обрані (з найдостойніших) царі повинні були ефективно керувати «римським бізнесом», і доки вони з цим справлялися, доки вони забезпечували паритет інтересів різних груп суспільства, його стабільний територіальний ріст та мали підтримку богів, проблем не виникало. Коли ж в ефективності царської влади виникли сумніви, її просто замінили іншою формою правління, але сам принцип громади (і ідея спільної справи, що була покладена в його основу) залишився недоторканним. Тарквіній Гордий порушив негласний «суспільний договір», за що і був відсторонений. Але це відсторонення не призвело до скасування самого договору (укладеного між людьми і богами), а лише — до його модифікації.
Позбавлення від царської влади, яке знаменувало собою розрив з останніми елементами традиційного світу, поставило на порядок денний питання про необхідність розробки моделі, яка могла б легітимізувати ідеал спільної справи. Ця модель відома як «Римська республіка». За характером політичних форм вона протиставляється царській моделі, але в світоглядному плані вона виступає логічним розвитком римської ідеї, яка ніколи не була повʼязана ні з уявленням про божественне походження влади, ні з концепцією абсолютної (та спадкової) монархії. Наступність між царським і республіканськими періодами римської історії виражалася в єдності вихідних патернів, що визначають характер римської ідеї. Римське суспільство сформувалося не «під царя» і навіть не «під богів». Царі і боги служили засобами цементування громади, надання їй сакрального характеру; саме останній, що виражав уявлення про «загальне священство» як колективне сакральне начало, був покладений і в основу політичної доктрини. Питання про конкретні форми управління (чи буде на чолі громади стояти обраний довічно цар, чи магістрати, які обираються на обмежений час) виявляється другорядним. Ідея колективної зацікавленості в успіху спільної справи була властива римському проекту з самого початку, просто нова модель дозволяла йому (проекту) реалізовуватися більш ефективно, сприяючи як приходу до влади найбільш здібних членів громади, так і забезпеченню контролю народу над діяльністю уряду